Грецькі поліси на Боспорі, значно зміцнившись і розширивши економічну діяльність, наприкінці першої чверті V ст. до Н.Х. вступили в новий етап свого історичного розвитку. Зовнішньо політична ситуація в Північному Причорномор’ї зазаналарізких змін у зв’язку з появою войовничих скіфських номадів, які почали інтенсивно освоювати степові простори від Дону до Дунаю. Перед загрозою їхніх нападів греки на деякий час залишили сільські поселення, що становили головну економічну базу полісів. Причому таке становище спостерігається у всіх регіонах Понту. Земля оброблялася поблизу міст, значно зросла господарська і торгівельна діяльність. З рештою це спричинило політичну, релігійну та економічну консолідацію окремих міст, а опісля і поступове, впродовж багатьох десятиліть, формування унікальної Боспорської держави. З “Історичної бібліотеки” Діодора Сицілійського відомо, що на Боспорі 42 роки царювала династія Археанактидів. За загальновизнаною хронологією, захоплення ними влади припадає на 480 р. до Н.Х. Саме з цього часу починається відлік історії Боспорської держави. Найвірогідніше вважати, що засновник роду Археанактидів походив з мілетської аристократії. Напади скифів продовжувалися в V ст. до Н.Х. Як свідчать археологічні дослідження, сліди значних пожеж і руйнувань першої чверті V ст. до Н.Х. зафіксовано на багатьох поселеннях і в деяких містах, зокрема на околицях Фанагорії і Мірмекії. В Пантікапеї знайдено спеціальну майстерню цього часу з виготовлення та ремонту зброї. Становище на Боспорі погіршувалося ще й тому, що взимку скіфи, як свідчить Геродот, переправлялися з приазовських степів через Керченську протоку в Синдіку. Якщо під час таких переходів вони і не нападали на греків, то брали з них, як показує подальший характер боспоро-скіфських відносин, обтяжливу данину. Таким чином внаслідок зростаючої небезпеки з боку номадів, а можливо, і деяких меотських угруповань, на Боспорі виникла загальна потреба воєнного об'єднання боспорських міст. Перебуваючи в оточенні войовничих племен і знаючи про розгром персами своєї метрополії, греки могли сподіватися лише на власні сили. Вони добре розуміли значення згуртованості і взаємовиручки. На роль стратега за власною волею громадяни обрали Археанакта, який успадкував це ім я від свого предка і, можливо, обіймав посаду есимнета в Пантікапеї. Невідомо, чи всі поліси одразу увійшли до цієї оборонної федерації і які функції в ній виконував стратег. Але, судячи з подальшого розвитку подій, саме він, скориставшись якоюсь нагодою, став правити одноосібно.
Першими об'єктами експансії Археанактидів стали, очевидно, азіатські міста Боспору та землі найближчих до них синдо-меотських племен. Їх підкорення не тільки давало змогу розширити хори полісів і заспокоїти їхніх громадян, а й мати прибутки від господарської діяльності місцевого населення.
Ці правителі найкраще показали себе в організації оборони полісів, які входили до їхньої держави, та в сфері релігії, зокрема утвердженні культу Аполлона Ієтроса. Насамперед за часів їхнього правління була збудована і укріплена Тірітакська оборонна система, яка складалася з насипного валу завдовжки близько 25 км і глибокого рову. Такого типу споруда, звичайно, вимагала централізованого керівництва і участі великої кількості населення. Можливо, що в найтяжчих роботах використовувалася праця захоплених у полон варварів. Гірітакський вал захищав Пантікапей, що став столицею Боспору, Мірмекій, Тірітаку, Порфмій, а на азіатському боці — острови та миси з містами Фанагорія, Кепи, Гермонасса. Новий прохід через протоку в Синдіку скіфи перенесли ближче до Німфея, але згодом і він втратив свою ефективність.
За Археанактидів близько середини V ст. до Н.Х. греки збудували великий храм Аполлона на акрополі в Пантікапеї. Він став загальнобос-порським центром культу верховного бога і заступником релігійної амфіктіонії. Археанактиди, — якщо не самі правителі, то представники їхнього роду, — традиційно виконували в цьому храмі обов’язки жерців.